Самоосвіта

  

САМООСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРОФЕСІЙНОМУ ЗРОСТАННІ ПЕДАГОГІВ  ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

(методичні рекомендації)          

В методичних рекомендаціях міститься теоретичний та практичний матеріал щодо організації самоосвіти педагогів  закладів дошкільної освіти. Самоосвіта – це перший щабель для вдосконалення професійної майстерності; це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб закладу дошкільної освіти з різних джерел – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах.

Під індивідуальним освітнім маршрутом педагога закладу дошкільної освіти розуміємо унікальну, тільки для цієї особистості, лінію саморозвитку в освітньому просторі, що реалізується на засадах свідомого вибору основних компонентів своєї освіти – смислу, мети, завдань, темпів, форм і методів навчання, особистісного змісту освіти.

       Методичні рекомендації стануть в нагоді вихователям закладу дошкільної освіти з питань організації самоосвіти.

                                                    Скільки б ти не жив, усе життя слід навчатися.

Сенека

Сучасна освіта постійно зазнає змін, на які будь-який  заклад дошкільної освіти як виконавець суспільного замовлення на дошкільну освіту має відповідно реагувати. Зазвичай реакцією на зміни в освіті є необхідність опанування нових знань та умінь у певному напрямі. Проте обсяг інформації з того чи того питання постійно збільшується. За таких умов відповідати запитам суспільства доволі складно. Цій проблемі можна зарадити, зокрема, завдяки вдалій організації самоосвіти педагогічних працівників дошкільного навчального закладу, адже вона є одним із засобів підвищення фахової майстерності.

Ніхто не стане заперечувати, що головною фігурою у реформуванні дошкільної освіти, її осучасненні є педагог. А головна мета методичної роботи – формування методичної компетентності педагога.

Актуальність теми визначається тим, що на сьогодні якість освітнього процесу в закладі дошкільної освіти безпосередньо залежить від рівня підготовки педагогів: лише професіонали можуть якісно розвивати, виховувати і навчати інших. Розвиток особистості педагога нерозривно пов’язаний із його прагненням до самостійного поповнення знань. Тому самоосвіта педагога є найважливішою індивідуальною формою методичної роботи.

Професійному зростанню сприяють різні заходи. Однак участь педагогів у цих заходах буде неефективною, якщо в закладі дошкільної освіти погано буде організована така форма роботи, як самоосвіта. Тому керівник, вихователь-методист ЗДО  мають подбати про організацію самоосвіти педагогічних працівників.

 ЗАВДАННЯ СИСТЕМИ САМООСВІТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

 Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завдання методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яким сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. 

Самоосвіта – це система і процес надбання необхідних знань, умінь і навичок шляхом самостійних занять на робочому місці чи поза ним. Як процес оволодіння знаннями вона тісно пов’язана із самовихованням і вважається його складовою. У процесі самовиховання у педагога розвивається вміння самостійно організовувати свою діяльність спрямовану на набуття нових знань [1].

Систему самоосвіти педагога можна розглядати як сукупність складових:

·     самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;

·     самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;

·    самовизначення – вміння вибрати своє місце в житті, суспільстві, вміння усвідомлювати свої інтереси;

·   самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватності своїм можливостям, форми самоосвіти, планувати, організувати робоче місце та діяльність;

·     самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;

· самокритичність – вміння критично оцінювати переваги й недоліки власної  роботи;

·     саморозвиток – результат самоосвіти[7].

Окрім того, програма самоосвіти включає в себе вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями науки, збагачення літературних й естетичних уявлень, знайомство з новими тенденціями й явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає знайомство з новітніми даними відповідної науки, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і умінь, що можливо лише при ознайомленні з відповідною новітньою літературою й регулярному читанню періодичних видань.

Самоосвіта педагога є одним з найважливіших шляхів упровадження педагогічної науки в практику роботи з дітьми. Вся її система розглядається як постійне та нерозривне співвідношення між педагогічною теорією та практикою, тому її основною метою є теоретична та методична підготовка впровадження в освітній процес інноваційних технологій та мотивація різнобічного розвитку особистості вихователя.

Зрозуміло, що методика та техніка самоосвіти безпосередньо пов’язані з рівнем сформованості в педагогів системи основних педагогічних умінь:

·     вивчати необхідну літературу та передовий педагогічний досвід;

·    виокремлювати з літератури, що вивчається, та передового педагогічного досвіду основні актуальні положення, факти, явища, що піднімають теоретичний та методичний рівень;

·   вибрати з прочитаного та побаченого думки та методичні знахідки для апробації у власній педагогічній діяльності;

·     систематизувати та розробити науково-методичне узагальнення;

· впроваджувати досягнення психолого-педагогічної науки та  практики дошкільного закладу у власний досвід роботи з дітьми[5].

Основними завданнями самоосвітньої діяльності педагога є:

·     вдосконалення теоретичних знань та  професійної компетентності;

·     оволодіння новими формами, прийомами навчання й виховання;

· вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогіки та психології, нових педагогічних технологій;

·     розвиток особистісних здібностей, професійних компетентностей[4].

Задля спонукання педагогічних працівників до самоосвіти, надання їм можливості самостійно розвиватися керівник, вихователь-методист закладу дошкільної освіти організовують відповідну роботу. Можна виокремити конкретні етапи:

·     збір та аналіз інформації про самоосвіту педагогічних працівників;

·     вибір теми самоосвіти та її планування;

·     визначення форм організації самоосвіти;

·     узагальнення результатів самоосвіти[3].

Під час збору інформації про самоосвіту педагогічних працівників керівник та вихователь-методист закладу дошкільної освіти використовують методи тестування, опитування, анкетування тощо (див. Додаток 1), аби дізнатися,з окрема, про:

·     психологічний клімат у колективі;

·     ступінь професійної самоорганізації педагогічних працівників і способи її вдосконалення;

·     ключові мотиви самоосвіти педагогічних працівників;

·     рівень мотивації педагогічних працівників до самоосвіти.

На основі аналізу отриманої інформації вихователь-методист  закладу дошкільної освіти має визначити:

·     кількість педагогічних працівників, серед яких необхідно організувати самоосвітню діяльність;

·     форми, методи і засоби організації самоосвіти педагогічних працівників;

·     строки (терміни) організації самоосвіти.

Тему самоосвіти необхідно добирати з урахуванням індивідуального досвіду та професійної майстерності кожного педагогічного працівника. Перед тим як запропонувати педагогічному працівникові тему самоосвіти, варто проаналізувати рівень виконання ним роботи з відповідного питання за певний період діяльності.

Керівник та вихователь-методист дошкільного  закладу або ж будь-який інший педагогічний працівник, який має авторитет серед колег та високий рівень професійної майстерності, вивчають діяльність педагогічних працівників, обговорюють теми самоосвіти, пропонують до річного плану роботи ті форми роботи, які будуть цікаві та найповніше сприятимуть оволодінню новими знаннями.

Важливо об’єктивно оцінити діяльність та виявити причини успіху та невдач педагогічних працівників. Дуже добре було б, якби тема самоосвіти, запропонована керівником та вихователем-методистом  закладу дошкільної освіти, збігалася з темою, яку обрав сам педагогічний працівник.

Керівник закладу дошкільної освіти також має обрати для себе тему самоосвіти і працювати над нею, щоб власним прикладом демонструвати своє бажання розвиватися й удосконалюватися.

Крім того, можна скласти план самоосвіти педагогічних працівників на рік відповідно до пріоритетних завдань, визначених педагогічною радою закладу дошкільної освіти. У такому плані слід зазначити, хто з працівників і над якою темою працюватиме протягом навчального року. Звісно, у ході діяльності теми самоосвіти, як і форми роботи з педагогічними працівниками, можуть змінюватися.

Як показує досвід, методична робота, яка спонукає кожного вихователя до підвищення свого фахового рівня, сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає змогу молодим вихователям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку.

Організовуючи самоосвіту педагогів, ми дотримуємося таких принципів, як:

·     цілісність (системність і послідовність);

·     діяльність (практична спрямованість);

· мобільність (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності);

· самореалізація (застосування особистих можливостей, здібностей та задоволення власних потреб);

·     самоорганізація (раціональна організація діяльності)[2].

Для забезпечення системності роботи педагогів над обраними темами на початку навчального року в  закладах дошкільної освіти педагоги складають індивідуальні плани самоосвіти за наведеною нижче формою (таблиця 1).

Таблиця 1

Індивідуальний план самоосвіти

№з/п	Тема, яка буде опрацьована	Література з теми	Термін	Форма звіту

 

Керівник, виховател-методисти організовують методичну роботу так, щоб самоосвіта стала необхідністю для кожного педагога. Для цього створюють у методичному кабінеті  закладу дошкільної освіти належні умови: постійно поновлюють й поповнюють бібліотечний фонд довідковою і методичною літературою, періодичними виданнями; організовують виставки фахової літератури, зокрема тематичні; проводять відео- та фотоперегляди тощо.

Особливу увагу приділяють вдосконаленню вмінь педагогів щодо роботи з книжкою, зокрема ознайомлюють з різновидами читання залежно від мети, рекомендують складати план, тези, анотацію, рецензію, конспектувати прочитане.

Педагоги ознайомлюються з різними поглядами вчених і практиків на певну проблему, вивчаючи й систематизуючи методичну літературу, складаючи тематичні бібліотечні каталоги. Керівники ЗДО розуміють, що ефективність самоосвіти залежить від того, наскільки педагог буде послідовним у своїх стараннях, чи ускладнюватиме поступово зміст і форми роботи над собою. Тож методична служба послідовно спрямовує самоосвіту педагогів  у цьому напрямі. Контроль за якістю самоосвіти педагогів здійснюється раз на 2 місяці, визначаючи актуальний рівень роботи щодо самоосвіти кожного педагога за критеріями (див. Додаток 2).

Створивши такі умови, керівник отримає можливість якісно виконувати такі завдання діяльності  закладу дошкільної освіти, як:

·     досягнення поставленої мети;

·     створення комфортного психологічного клімату в колективі;

·     утвердження позитивного іміджу  закладу дошкільної освіти;

·     підвищення результативності роботи окремого педагогічного працівника і  закладу дошкільної освіти в цілому;

·     вироблення системи стимулювання та заохочення педагогічних працівників.

Таким чином, основною метою самоосвіти має стати зростання професійної майстерності кожного педагогічного працівника і, як наслідок,– успішний розвиток  закладу дошкільної освіти загалом.

НАПРЯМИ, ФОРМИ І МЕТОДИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

 

Найважливішими напрямами самоосвітньої роботи педагогів  закладів дошкільної освіти можна назвати такі як вивчення нових програм, розуміння їх особливостей та вимог; вивчення нормативно-правових документів; створення навчально-матеріальної бази; оволодіння комп’ютерною технікою. При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги її аспекти:

·     предметом вивчення можуть стати нові наукові ідеї, найактуальніші педагогічні проблеми, які ще не пройшли перевірку масовою практикою в  закладі дошкільної освіти, а результатом самоосвітньої роботи має стати вивчення педагогом теоретичної проблеми та визначення шляхів її практичного застосування;

·     предметом самостійного вивчення може виступати передовий педагогічний досвід, який ще не здобув належного теоретичного узагальнення, а результатом має бути вироблення в педагогів готовності до подальшого осмислення виявлених педагогічних фактів;

·     зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю педагогів. Результатом самоосвітньої роботи педагога має стати поліпшення якості освітньої роботи з дітьми та їх розвиток;

·     систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту й форм самоосвіти;

·     комплексний підхід до вибору змісту й організації обраної теми з самоосвіти; індивідуальний характер самоосвіти як найгнучкішої форми отримання знань (форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога наявності в нього професійно значущих якостей, умовам його роботи в  закладі дошкільної освіти, його реальним можливостям тощо);

·     відкритість і об’єктивність оцінки результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі закладу дошкільної освіти;

·     створення в закладі умов, що спонукають педагога до самоосвітньої діяльності;

·     завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарах, педагогічних читаннях, круглих столах, конференціях тощо);

·     обов’язкове розуміння педагогом цінності неперервної освіти, адекватна самооцінка та усвідомлення необхідності в самоосвіті[9].

Залежно від завдань, які поставив перед собою керівник  закладу дошкільної освіти, процес самоосвіти педагогічних працівників може мати колективну (методичні об’єднання, семінари-практикуми, педчитання, відкриті перегляди), групову чи індивідуальну форми організації. За плануванням цей процес буває строковим (обмеженим у часі, зазвичай присвяченим певній темі) або перспективним (розрахованим на оволодіння великим масивом знань і умінь).

Вибір форми самоосвіти залежить як від матеріально-технічного, методичного забезпечення  закладу дошкільної освіти так і від бажання самих педагогічних працівників. З поміж форм організації самоосвіти педагоги  використовують такі:

·     робота в бібліотеках із книгами, періодичними виданнями, монографіями, каталогами;

·   участь у роботі тренінгів, конференцій, науково-практичних семінарів, педагогічних читань; методичних об’єднань; тижнях педагогічної майстерності;

· отримання консультацій спеціалістів, практичних центрів, кафедр психології і педагогіки вищих навчальних закладів;

·     вивчення та творче застосування перспективного педагогічного досвіду;

·     ведення власної картотеки з обраної проблеми.

                                                                          

Проте, яким би високим не був рівень здібностей педагога до самоосвіти, не завжди цей процес реалізується на практиці. Причини, які найчастіше називають педагоги, – це відсутність часу, стимулу, джерел інформації тощо. Тому останнім часом дедалі популярнішими стають такі форми організації самоосвіти, як мережеві педагогічні співтовариства. Наприклад: портал «Всеосвіта», портал освітян України «Педрада» – це інтернет - ресурси, створені для спілкування педагогів різних регіонів нашої країни, які бажають поділитися досвідом, подискутувати, розповісти про себе, знайти потрібну інформацію.

Найпоширенішими формами узагальнення і представлення результатів самоосвіти є традиційні: доповідь; виступ на засіданні педагогічної ради, методичного об’єднання; підготовка теоретичного чи практичного матеріалу; розробка тематичного планування, конспектів різних видів роботи з дітьми, батьками; складання перспективного плану роботи за певною темою; організація виставки тощо.

Цікавими формами представлення результатів самоосвіти є інноваційні форми, такі як:

·     освітній проект;

· розробка дидактичних посібників, пам’яток, рекомендацій із різних напрямів діяльності  закладу дошкільної освіти;

·     створення особистої web – сторінки;

·     створення електронної бібліотеки, наприклад творів художньої літератури, тем для занять з образотворчого мистецтва згідно з освітніми програмами тощо;

·     творчий звіт[10].

Також результатами самоосвіти можуть бути розроблення методичного посібника; підготовка статті до фахового видання; методичний чи діагностичний кейс тощо.

Отже, варто пам’ятати, що професійний розвиток педагогічних працівників  закладу дошкільної освіти насамперед залежить від їхнього бажання бути професіоналами і досягати успіхів у професійній діяльності.

ВПЛИВ САМООСВІТИ НА ПРОЦЕС САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА

 Педагогічний потенціал – це база педагогічних знань, умінь у поєднанні з розвинутою здатністю педагога активно мислити, творити, діяти, утілюючи свої наміри в життя, і досягати спланованих результатів. Професійна діяльність педагога наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: йому надана можливість використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти й упроваджувати власні підходи до навчання й виховання дітей[10]. Таким чином у педагога з’являється реальна можливість виявити себе справжнім творцем освітнього  процесу, реалізувати свій духовний потенціал.

Плин сучасного життя потребує від дошкільної освіти неабиякого динамізму та оновлення. Тому, у нових умовах потрібен, передусім, інтелігентний вихователь, що володіє необхідними фаховими знаннями і вміннями, принципами й методами пізнання теорії й практики своєї педагогічної діяльності, усвідомлює шлях до їх набуття.

Особистісний саморозвиток і професійне самовиховання нерозривно пов’язані між собою. Обидва процеси складні за своєю структурою і здійсненням, проте оволодіння технологією професійного самовиховання й саморозвитку допоможе педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності й скоротить шлях до майстерності. Основним змістом самоосвіти є оновлення й удосконалення знань, що є в спеціаліста, його умінь і навиків із метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а також – і це особливо – вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості. Тому самоосвіту педагога слід розуміти, з одного боку, як постійне поповнення професійної та загальнокультурної інформації, з іншого – як постійне оновлення індивідуального соціального досвіду в найширшому плані.

Програма самоосвіти включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, ознайомлення з новими тенденціями та явищами культурного життя.

У контексті проблеми, що розглядається, важливим є й питання мотивації інтересів, потреб, активності педагога щодо оволодіння науковими знаннями й уміннями; цілеспрямованості, свідомої й наполегливої праці над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасного спеціаліста. Відтак самоосвіта педагога – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб освіти – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах. ЇЇ результати суттєво відображаються на розвитку дитини, а не тільки на самовдосконаленні в особистому та професійному плані.

Найбільшу увагу в процесі самоосвітньої роботи з підвищення фахової майстерності педагогів бажано приділяти формуванню вміння аналізувати власну діяльність, стан освітнього  процесу та діяльність колег; концентрувати свої зусилля для досягнення поставленої мети, конкретних цілей, завдань; оптимально відбирати зміст, необхідні форми й методи діяльності; бачити, розуміти й усвідомлювати проблеми, визначати загальні цілі, уміння виокремлювати пріоритети, вибудовувати завдання і знаходити адекватні їм ресурси; прогнозувати, проектувати і планувати свою роботу; володіти методами самоконтролю й самооцінки педагогічного діагностування; співпрацювати й спілкуватися з оточенням у мажорній тональності. Умови для саморозвитку та самореалізації мають створюватися на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки вихователя[5].

Чільне місце у підвищенні фахового рівня, майстерності педагога, займає робота над індивідуальною методичною, педагогічною, психологічною темою (проблемою), яка спонукає педагога до пошуку, досліджень, експериментів, глибокого вивчення й апробації[6].

Самоосвітня діяльність включає науково-дослідницьку експериментальну роботу з певної проблеми; вивчення наукової, педагогічної, психологічної та методичної літератури, участь у колективних та групових  формах методичної роботи навчального закладу; вивчення педагогічного досвіду (безпосередньо – колег у навчальному закладі, опосередковано – через літературу); практичну апробацію власних матеріалів.

Як бачимо, самоосвіта – процес пізнання, що передбачає непросте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових і методичних знань, оволодіння педагогом засобами застосування їх у практичній діяльності.

Таким чином, важливою ознакою самоосвіти педагога є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток дітей.

ЗАСОБИ СТИМУЛЮВАННЯ ТА ЗАОХОЧЕННЯ ПЕДАГОГІВ ДО САМООСВІТИ 

Ключовою умовою, що спонукає педагогічних працівників до самоосвіти , є мотивація. Засоби мотивації різні, їх вибір – особиста справа керівника  закладу дошкільної освіти.

Обираючи засоби мотивації, важливо враховувати її зовнішні і внутрішні чинники та, звичайно ж, особисті характеристики кожного педагогічного працівника.

Чи не найголовнішими зовнішніми чинниками, які впливають на мотивацію педагогічних працівників, зокрема й до самоосвіти, є стиль керівництва  закладом дошкільної освіти і психологічний клімат у колективі. Тому керівник закладу дошкільної освіти має виробити таку стратегію своєї управлінської діяльності, яка б створювала здоровий психологічний клімат у колективі та атмосферу взаємної доброзичливості. Так, у  закладі дошкільної освіти мають панувати:

·     довіра;

·     доброзичливість;

·     щирість;

·     взаємодопомога;

·     вимогливість;

·     принциповість;

·     усвідомлення особистої відповідальності за стан справ у колективі;

·     конструктивна критика професійної діяльності колег;

·     увага до творчого пошуку колег.

Педагог-дошкільник, особливо, початківець, потрапивши в педагогічний колектив, який має такі ознаки, звичайно ж, прагнутиме відповідати вимогам професійного ідеалу. І навпаки, відсутність колективного початку серед педагогів, зневажання творчого пошуку і скептичне ставлення до самоосвіти неминуче призведе до небажання самовдосконалюватися.

Керівникові закладу дошкільної освіти також слід власним прикладом демонструвати важливість самоосвіти, з особливою увагою ставитися до творчого пошуку колег, підбадьорювати та відкрито демонструвати зацікавленість у їхньому професійному зростанні.

Керівник може періодично інформувати педагогічних працівників про свої очікування щодо результатів їхньої самоосвіти на певних етапах роботи. Це теж є ефективним чинником мотивації.

Окрім того, важливими зовнішніми чинниками, що можуть впливати на мотивацію педагогічних працівників до самоосвіти, є такі:

·     умови праці на робочому місці;

·     стан матеріально-технічної бази  закладу дошкільної освіти;

·     моральне та матеріальне заохочення;

·     трудова дисципліна;

·     взаємозв’язок між затратами праці і досягнутими результатами.

Внутрішні чинники мотивації до самоосвіти доволі різнорідні, пов’язані з психологією особистості, тому вплинути на них керівник закладу дошкільної освіти може лише опосередковано, опираючись передовсім на зовнішні чинники мотивації.

Педагогічних працівників до самоосвіти можуть спонукати внутрішні чинники мотивації, зумовлені, зокрема, бажаннями:

·     реалізувати особисті потреби у навчанні та саморозвитку;

·     отримати інтелектуальне задоволення;

·     підвищити рівень своєї професійної майстерності (зокрема, майстерно використовувати сучасні педагогічні ідеї та технології);

·     мати повагу серед своїх колег, дітей та їх батьків;

·     реалізувати творчий потенціал;

·     отримати кар’єрне зростання;

·     опанувати складну методику (тему) та втілити її у своїй професійній діяльності;

·     підвищити якість освітнього процесу.

Іноді для вияву бажання педагогічного працівника займатися самоосвітою достатньо одного мотиву, який і спонукає його до активності (див. Додаток 3).

Часто на педагогічних працівників впливає якісний рівень професійності педагогічного колективу. У таких випадках головний мотив самоосвіти – необхідність професійного зростання, розширення та поглиблення власних знань, прагнення відповідати колективним запитам.

Отже, завдання  методичної служби та адміністрації закладу дошкільної освіти  – постійно мотивувати педагогів до самоосвіти та оновлення знань. Адже на якому етапі життя і професійного шляху не перебував би фахівець, він не може вважати свою освіту завершеною, а свою професійну компетентність – цілком сформованою.

                                                   ВИСНОВКИ 

Отже, самоосвіта - це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих якостей особистості вихователя  та особистості кожної дитини.

Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншого – і це особливо важливо – вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості.

Педагогічна самоосвіта здійснюється різними способами: систематичне вивчення новинок художньої, спеціальної і педагогічної літератури, при цьому робляться нотатки, складаються конспекти або тези. Самоосвіта дає ефективні результати у тому випадку, коли вона здійснюється цілеспрямовано, рівномірно й систематично. Для створення мотивації педагога до самоосвітньої діяльності використовуються різні засоби управлінського впливу, які складають систему чинників, завдяки яким особистість вихователя саморозвивається.

Що ж дає самоосвіта вихователю?

·             По - перше, вона забезпечує безперервність та систематичність роботи по оволодіванню педагогічною майстерністю.

·               По – друге,  дозволяє максимально врахувати індивідуальні особливості і потреби.

·    По-третє, не потребує відволікання від повсякденної практики, яка викликає порушення освітнього процесу.

Самоосвіта має такі основні характеристики: добровільність, керованість, мотивованість, усвідомлення.

Самоосвіта – це індивідуальна і, як правило, самостійна діяльність педагогічного працівника щодо підвищення особистого рівня професійної компетентності, це знання, набуті самостійно, з урахуванням особистих інтересів та об’єктивних потреб закладу дошкільної освіти, із різних джерел – до тих, що отримані в базових навчальних закладах. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі методичних об’єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.

  Алгоритмом самоосвіти є:

- проведення занять, режимних моментів, на яких буде використано матеріали, підібрані вихователем з даної теми;

- проведення відкритих заходів із запрошенням на них адміністрації і педагогів  закладу дошкільної освіти;

- упровадження нових методичних прийомів і підходів у процесі здійснення освітньої роботи;

- написання статей у періодичну пресу та фахові журнали;

- систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації;

- відвідування семінарів, конференцій, методичних об’єднань, занять тощо;

- розробка конспектів занять, сценаріїв свят, розваг та інших заходів;

- дискусії, наради, обмін досвідом з колегами з метою отримання методичної допомоги.

 Результатом самоосвіти педагога є вдосконалення роботи з дітьми, високі результати освітнього процесу та показники розвитку дошкільників, зростання професійної майстерності педагога.

Отже, процес самоосвіти є оптимальним шляхом формування професійної компетентності педагогів за умови, що вона – не самоціль педагогів, а сходинка для досягнення вищого покликання вихователя – навчати та виховувати дитину.  Тож можна зробити висновок, що самоосвіта педагога посідає особливе місце в системі формування його професійної компетентності. А завдання методичної служби  закладу дошкільної освіти полягає у подальшому стимулюванні мотивації самоосвіти педагогів і постійному оновленні знань, забезпеченні умов для розкриття педагогічного потенціалу педагогів, їхньої професійної компетентності.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

         1.Бесєдін М. О. Основи менеджменту. / М. О. Бесєдін, В. М. Нагаєв. К. :Центр навчальної літератури, 2005. – 496с.

       2.Ганджа Н. Індивідуальні форми методичної роботи з педагогами / Н. Ганджа// Вихователь-методист дошкільного закладу. - 2013. - №10. – С. 28-30.

3.Ганджа Н. Самоосвіта педагогічних працівників – одна з умов їхнього професійного зростання./ Н.Ганджа // Практика управління дошкільним закладом. – 2013. - №9. – С.52-58.

4.Гурковська Т. Самоосвіта педагогічних працівників. / Т.Гурковська// Практика управління дошкільним закладом. – 2016. - №7. – С.14-19.

5. Довгопол І. Професійна компетентність педагога : методика комплексного дослідження. / І. Довгопол–Сімферополь, 2006. – 70 с.

6.Квадріціус Л. В. Професійна самоосвіта вчителя / Л. В. Квадріціус// Управління школою. – 2006. – № 13. – С.35-38.

7.Мурашко Н. Вчитель : Самооцінювання/ упоряд. Н. Мурашко. – К.,2007. –128с.

8.Стадник О. Л. Створення умов для розвитку творчої особистості вчителів / О. Л. Стадник // Все для вчителя. – 2005. –№ 21-22. – С 30-32.

9.Соф’янц Е. Структура професійної компетентності сучасного педагога / Е. Соф’янц// Управління освітою. – 2006. – № 17. – С. 4-5.

10.Темченко О. Впровадження інноваційних підходів для підвищення компетентності педагогів / О. Темченко// Завуч (Шкільний світ). – 2005. – № 13. –С.10 (вкладка).

 ДОДАТКИ

Додаток 1

Анкета

Мотиваційний аспект самоосвіти педагогічного працівника

Шановний колего!

Звертаємося до Вас із проханням висловити свої міркування про Ваші мотиви до самоосвіти. Прочитайте зміст мотивів і позначте бал, якому відповідає на Вашу думку, той чи той зміст мотивів за важливістю

 

№з/п	Зміст мотивів	Бали
1.	Реалізація потреби в поліпшенні розвитку, навчанні і вихованні дітей	0	1	2	3	4	5
2.	Підвищення професійної майстерності	0	1	2	3	4	5
3.	Оволодіння сучасними педагогічними технологіями	0	1	2	3	4	5
4.	Досягнення поваги колег	0	1	2	3	4	5
5.	Досягнення поваги з боку дітей та їхніх батьків	0	1	2	3	4	5
6.	Реалізація свого творчого потенціалу	0	1	2	3	4	5
7.	Бажання кар’єрного зростання	0	1	2	3	4	5
8.	Запобігання неприємностям на роботі	0	1	2	3	4	5
9.	Досягнення рівня професіоналізму колег	0	1	2	3	4	5
10.	Отримання інтелектуального задоволення	0	1	2	3	4	5
11.	Власні переконання, здорове самолюбство	0	1	2	3	4	5
12.	Забезпечення якісної організації освітньої діяльності	0	1	2	3	4	5
13.	Отримання гідної винагороди за працю	0	1	2	3	4	5
14.	Усвідомлення особистої відповідальності та обов’язку	0	1	2	3	4	5

Додаток 2

Критерії оцінювання

Критерії оцінювання	вересень	листопад	січень	березень	травень
Системність та послідовність самоосвіти
Зв’язок самоосвіти з практичною діяльністю
Взаємозв’язок наукових і методичних знань у самоосвітній підготовці вихователя
Комплексне вивчення психолого-методичних проблем навчання дошкільників
Відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки педагога, його інтересам та нахилам
Підсумки самоосвітньої роботи педагога

 Додаток 3

Орієнтовна система стимулювання та заохочення

педагогічних працівників до самоосвіти

№з/п	Форма стимулювання та заохочення	Засоби
1.	Моральна	·         порушення атестаційною комісією дошкільного навчального закладу перед атестаційною комісією відповідного органу управління освітою клопотання про присвоєння педагогічному працівникові педагогічного звання ·         направлення на курси підвищення кваліфікації, семінари, конференції тощо ·          нагородження грамотою, дипломом ·         надання додаткової відпустки ·         зарахування до складу атестаційної комісії дошкільного навчального закладу ·         висування на участь у всеукраїнських конкурсах, фестивалях тощо ·         прийняття рішення про впровадження в освітній процес методичних розробок педагогічного працівника ·         висування на керівництво творчою групою, методичним об’єднанням тощо.
2.	Матеріальна	·         преміювання за перемоги у конкурсах ·         нагородження цінними подарунками ·         надання туристичної путівки ·         сприяння у виданні книг, методичних посібників тощо.

 Алгоритм самоосвіти

1.   Проведення занять, режимних моментів, на яких буде використано матеріали, підібрані вихователем з даної теми.

2. Проведення відкритих заходів із запрошенням на них адміністрації і вихователів ЗДО.

3.Упровадження нових методичних прийомів і підходів підчас здійснення  освітнього процесу.

4.     Написання статей у періодичну пресу та фахові журнали.

5.     Систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації.

6.    Відвідування семінарів, методичних об’єднань та методичних заходів у колег.

7.     Розробка сценаріїв свят, розваг, занять та інших режимних моментів.

8.     Дискусії, наради, педгодини, обмін досвідом з колегами з метою отримання методичної допомоги.

        Основними завданнями самоосвітньої діяльності педагога є:

- вдосконалення теоретичних знань та професійної компетентності;

-  оволодіння новими формами, прийомами та методами навчання;

-вивчення та впровадження в практику перспективного педагогічного досвіду, новітніх досягнень педагогіки та психології, нових педагогічних технологій;

-  розвиток особистісних здібностей, професійних компетентностей.

 

         Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навичок з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншої – і це особливо важливо – воно захищає від інтелектуального зубожіння особистості.

Індивідуальний план самоосвіти

вихователя Любешівського ЗДО №2

           __________________________________________________

 (ПІБ вихователя)

Тема, яка буде опрацьована	Література з теми	Термін	Форма звіту

 

План самоосвіти педагога повинен містити:

перелік літератури, яку планується опрацювати;

визначені форми самоосвіти;

термін завершення роботи;

передбачувані результати (підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, календарне планування, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звітів тощо).

Пам’ятка

 

для ведення щоденника з підвищення  професійного

рівня вихователя закладу дошкільної освіти

                            Титульна сторінка:

Щоденник

із підвищення професійного рівня вихователя Любешівського

закладу дошкільної освіти №2

ПІБ педагога______________________

Розділ 1.Вивчення нормативно-правових документів в поточному навчальному році ( назва документа, номер, дата, ким  видано, коротка анотація; запис ведеться від руки).

Розділ   2. Розширений каталог опрацьованої літератури за навчальний рік ( з теми, над якою працює вихователь в міжатестаційний період, з теми яку готував для участі в педраді, семінарі, МО тощо. Вказується автор статті або методичного посібника, назва, видавництво або назва періодичного видання, рік, номер, коротка анотація).

Розділ 3. Педагогічні ради (дата проведення, порядок денний, рекомендована література, рішення педради. Якщо педагог готує виступ – вказати тему).

Розділ 4. Теоретичні семінари, семінари-практикуми, консультації (дата проведення, план, керівник, рекомендована література, рекомендація. Якщо керівник готує виступ – вказати тему). Участь у педагогічних виставках ( назва посібника, паспорт або анотація).

Розділ 5. Методичне об'єднання вихователів (дата; питання, що розглядались; колективний перегляд занять: тема заняття, коротка характеристика, висновки і пропозиції).

Розділ 6. Участь у творчій групі (дата, місце проведення, керівник, тема засідання, виконання практичного завдання).

Розділ 7. Курси підвищення кваліфікації (один раз на 5 років, тематика прослуханих лекцій, тема та тези курсової роботи).

ПРИМІТКА: щоденник зберігається 5 років.